ВІВА, “Вікторія”
Зовні вони нічим не відрізняються від своїх ровесниць. Такі ж жваві, енергійні, балакучі. Але варто побачити їх на гандбольному майданчику під час блискавичної атаки, коли м’яч, кинутий майже дитячою рукою, ніби снаряд, влітає у сітку воріт, як відразу починаєш розуміти їх захоплення, струнких і водночас тендітних дівчаток з “Вікторії”, гандбольної команди з Уланівської середньої школи.
Як починається шлях у великий спорт? Кожний скаже: по-різному. А у них, сьогоднішніх дев’ятикласниць, цей шлях почався п’ять років тому, 20 листопада 1969 року. Тоді на перших загальних зборах юних гандболістів і народилась назва команди. Пропозицій було багато. І “Чайка”, і “Метеор”, і “Буревісник”. Але хтось нерішуче кинув – “Вікторія”. І за цю пропозицію проголосували всі. Адже “Вікторія” – це перемога. А хто із справжніх спортсменів не мріє про неї!
Після зборів розпочались тренування. Вчились всьому – техніці кидків, прийому м’яча, захисту і атаці. Разом із юними спортсменками вчився і їх тренер Георгій Яворський.
І от схлинула перша хвиля захоплення, з сорока бажаючих залишились найбільш віддані – ті, які вірили у себе і свого тренера. Ця віра допомагала їм завжди – і тоді, коли нічого не виходило на тренуваннях, і хотілось кинути все назавжди, і тоді, коли під час гри відчуваєш на собі докірливі погляди подруг. Допомагає вона їм і тепер, коли вже всі члени команди, десь в глибині душі вважаючи себе досвідченими гандболістами, щодня опановують складною наукою перемоги над собою, над своєю слабкістю. І великий спорт, подих якого вони вже відчули, зробив свою справу.
Якщо раніше серед юних гандболісток були такі, що вчились досить посередньо, то нині “трійка” – надзвичайна подія, яка стає темою окремої розмови на загальних зборах команди. Якось стає дивним, коли вони встигають все робити. Кількагодинні тренування, щоденний комплекс фізичних вправ, уроки, домашні завдання. Мабуть, дисципліна, без якої не існує справжнього спорту, примусила цих дівчат цінувати кожну хвилину і плідно використовувати її.
І “Вікторія”, з якою зріднились юні спортсменки, виховує їх самих. Ось прийшла в команду Людмила Кукурудза – допитлива, розумна дівчина, і захотіла стати воротарем. А даних для цього у неї не було. Погана реакція взагалі виключала можливість використання її у ролі воротаря. Хтось навіть пожартував: “Антиворотар”. Але Яворський не поспішав відраховувати дівчину з команди. Він сконструював прилад, який допомагав виробляти реакцію. Не одну годину провела Люда з ним. Наполегливість принесла свої результати. Через деякий час юна спортсменка почала захищати ворота “Вікторії” і стала одним із провідних гравців.
Є ще одна традиція, яка за п’ять років склалась в команді. Це спільне святкування днів народження. Воно проходить в урочистій обстановці. На честь іменинниці кожний член команди виконує номер художньої самодіяльності. Не залишається осторонь і тренер.
Звичайно, як і у кожному колективі не обходиться без конфліктів. Ось кілька місяців тому зірвалось тренування з вини Людмили Юшко. Георгій Яворський суворо відчитав її. Дівчина образилась і залишила команду. Минув час, Люда зрозуміла свою помилку. Тепер вона знову постійно приходить на тренування і виступає в основному складі.
“Вікторія” користується широкою підтримкою і в місцевому колгоспі “Дружба”, і в школі. Юні гандболісти побували в багатьох обласних центрах республіки, де зустрічались з місцевими спортсменками. Але найтісніші зв’язки уланівські дівчата утримують із відомим київським “Спартаком”, лідером вітчизняного жіночого гандболу. Постійно надходять листи від капітана киянок Людмили Бобрусь. Гостем “Вікторії” був і наставник чемпіонок Ігор Євдокимович Турчин. А уланівські гандболістки часто бувають у Києві, де завжди відвідують зустрічі за участю “Спартака”. Вони переймають досвід у старших подруг і потім застосовують його у себе.
Ось нещодавно у Києві “Вікторія” зустрічалась з гандболістками республіканського спортінтернату. Перша зустріч і перша несподіванка для столичних спортсменок. Уланівські дівчата розбили своїх більш досвідчених суперниць – 27:7. У другій зустрічі у киянок геть щезла самозаспокоєність і зверхність, з якою вони розпочали гру. Багато зусиль доклали столичні спортсмени, щоб вибороти перемогу. Та подолати опір уланівських гандболісток все ж не змогли. “Вікторія” вирвала перемогу – 15:12. По закінченні гри наставник киянок підійшов до Яворського і сказав:
– Ви знаєте, не чекав, що сьогодні нам доведеться програти. Молодець “Вікторія”! Я б сам з задоволенням взяв би до себе цих дівчаток.
А щасливі винуватці цієї маленької сенсації ще довго обговорювали кожний епізод цих зустрічей. Адже, незважаючи на звання чемпіона ДСТ “Колос”, яке вони виборюють в області вже другий рік підряд, та срібного призера обласної спартакіади, вони ще не звикли до подібних перемог. Можливо, тільки мріяли колись. І ось прийшов час перемог, прийшов як наслідок напружених тренувань, які тривали довгих п’ять років і ще триватимуть до тих пір, поки “Вікторія” існує. А її зірка ще сходить. Приходять у команду і юні новачки, дивляться на впевнені дії своїх старших подруг і мріють стати такими ж вправними, як вони.
Разом з Георгієм Яворським ми стояли біля гандбольного майданчика і спостерігали за тренуванням юних спортсменок. Але навіть під час бесіди наставник уланівчанок не міг бути спокійний, раз по раз роблячи зауваження своїм підопічним.
– Інно, як ти тримаєш м’яча?!
– Цього вистачить. Тепер попрацюйте у парі.
Юні спортсменки уважно вислуховували поради тренера і відразу ж виконували їх. А мені згадались нещодавні поєдинки обласної першості, де “Вікторія” примусила похвилюватись багатьох любителів спорту. У фінальному матчі її суперником були досвідчені гандболістки педагогічного інституту. Уланівські дівчата на майданчику здавались якимись особливо тендітними проти своїх більш міцних і старших суперниць. Але як тільки розпочалась гра, це враження щезло. “Вікторія” мало чим поступалась вінничанкам. І хоча програш є програш, симпатії вболівальників перейшли до них. Тоді “Вікторія” поступилась. А завтра?
– Побачимо!
Так стисло відповів Георгій Яворський. І я з ним погодився.
Як починається шлях у великий спорт? Кожний скаже: по-різному. А у них, сьогоднішніх дев’ятикласниць, цей шлях почався п’ять років тому, 20 листопада 1969 року. Тоді на перших загальних зборах юних гандболістів і народилась назва команди. Пропозицій було багато. І “Чайка”, і “Метеор”, і “Буревісник”. Але хтось нерішуче кинув – “Вікторія”. І за цю пропозицію проголосували всі. Адже “Вікторія” – це перемога. А хто із справжніх спортсменів не мріє про неї!
Після зборів розпочались тренування. Вчились всьому – техніці кидків, прийому м’яча, захисту і атаці. Разом із юними спортсменками вчився і їх тренер Георгій Яворський.
І от схлинула перша хвиля захоплення, з сорока бажаючих залишились найбільш віддані – ті, які вірили у себе і свого тренера. Ця віра допомагала їм завжди – і тоді, коли нічого не виходило на тренуваннях, і хотілось кинути все назавжди, і тоді, коли під час гри відчуваєш на собі докірливі погляди подруг. Допомагає вона їм і тепер, коли вже всі члени команди, десь в глибині душі вважаючи себе досвідченими гандболістами, щодня опановують складною наукою перемоги над собою, над своєю слабкістю. І великий спорт, подих якого вони вже відчули, зробив свою справу.
Якщо раніше серед юних гандболісток були такі, що вчились досить посередньо, то нині “трійка” – надзвичайна подія, яка стає темою окремої розмови на загальних зборах команди. Якось стає дивним, коли вони встигають все робити. Кількагодинні тренування, щоденний комплекс фізичних вправ, уроки, домашні завдання. Мабуть, дисципліна, без якої не існує справжнього спорту, примусила цих дівчат цінувати кожну хвилину і плідно використовувати її.
І “Вікторія”, з якою зріднились юні спортсменки, виховує їх самих. Ось прийшла в команду Людмила Кукурудза – допитлива, розумна дівчина, і захотіла стати воротарем. А даних для цього у неї не було. Погана реакція взагалі виключала можливість використання її у ролі воротаря. Хтось навіть пожартував: “Антиворотар”. Але Яворський не поспішав відраховувати дівчину з команди. Він сконструював прилад, який допомагав виробляти реакцію. Не одну годину провела Люда з ним. Наполегливість принесла свої результати. Через деякий час юна спортсменка почала захищати ворота “Вікторії” і стала одним із провідних гравців.
Є ще одна традиція, яка за п’ять років склалась в команді. Це спільне святкування днів народження. Воно проходить в урочистій обстановці. На честь іменинниці кожний член команди виконує номер художньої самодіяльності. Не залишається осторонь і тренер.
Звичайно, як і у кожному колективі не обходиться без конфліктів. Ось кілька місяців тому зірвалось тренування з вини Людмили Юшко. Георгій Яворський суворо відчитав її. Дівчина образилась і залишила команду. Минув час, Люда зрозуміла свою помилку. Тепер вона знову постійно приходить на тренування і виступає в основному складі.
“Вікторія” користується широкою підтримкою і в місцевому колгоспі “Дружба”, і в школі. Юні гандболісти побували в багатьох обласних центрах республіки, де зустрічались з місцевими спортсменками. Але найтісніші зв’язки уланівські дівчата утримують із відомим київським “Спартаком”, лідером вітчизняного жіночого гандболу. Постійно надходять листи від капітана киянок Людмили Бобрусь. Гостем “Вікторії” був і наставник чемпіонок Ігор Євдокимович Турчин. А уланівські гандболістки часто бувають у Києві, де завжди відвідують зустрічі за участю “Спартака”. Вони переймають досвід у старших подруг і потім застосовують його у себе.
Ось нещодавно у Києві “Вікторія” зустрічалась з гандболістками республіканського спортінтернату. Перша зустріч і перша несподіванка для столичних спортсменок. Уланівські дівчата розбили своїх більш досвідчених суперниць – 27:7. У другій зустрічі у киянок геть щезла самозаспокоєність і зверхність, з якою вони розпочали гру. Багато зусиль доклали столичні спортсмени, щоб вибороти перемогу. Та подолати опір уланівських гандболісток все ж не змогли. “Вікторія” вирвала перемогу – 15:12. По закінченні гри наставник киянок підійшов до Яворського і сказав:
– Ви знаєте, не чекав, що сьогодні нам доведеться програти. Молодець “Вікторія”! Я б сам з задоволенням взяв би до себе цих дівчаток.
А щасливі винуватці цієї маленької сенсації ще довго обговорювали кожний епізод цих зустрічей. Адже, незважаючи на звання чемпіона ДСТ “Колос”, яке вони виборюють в області вже другий рік підряд, та срібного призера обласної спартакіади, вони ще не звикли до подібних перемог. Можливо, тільки мріяли колись. І ось прийшов час перемог, прийшов як наслідок напружених тренувань, які тривали довгих п’ять років і ще триватимуть до тих пір, поки “Вікторія” існує. А її зірка ще сходить. Приходять у команду і юні новачки, дивляться на впевнені дії своїх старших подруг і мріють стати такими ж вправними, як вони.
Разом з Георгієм Яворським ми стояли біля гандбольного майданчика і спостерігали за тренуванням юних спортсменок. Але навіть під час бесіди наставник уланівчанок не міг бути спокійний, раз по раз роблячи зауваження своїм підопічним.
– Інно, як ти тримаєш м’яча?!
– Цього вистачить. Тепер попрацюйте у парі.
Юні спортсменки уважно вислуховували поради тренера і відразу ж виконували їх. А мені згадались нещодавні поєдинки обласної першості, де “Вікторія” примусила похвилюватись багатьох любителів спорту. У фінальному матчі її суперником були досвідчені гандболістки педагогічного інституту. Уланівські дівчата на майданчику здавались якимись особливо тендітними проти своїх більш міцних і старших суперниць. Але як тільки розпочалась гра, це враження щезло. “Вікторія” мало чим поступалась вінничанкам. І хоча програш є програш, симпатії вболівальників перейшли до них. Тоді “Вікторія” поступилась. А завтра?
– Побачимо!
Так стисло відповів Георгій Яворський. І я з ним погодився.
В. БРЕДУН
наш спецкор.
Уланів
Хмільницького району.