(16 листопада 1936, село Софіївка Одеської області — 7 листопада 1993, Бухарест)
Радянський і український гандбольний тренер. Заслужений тренер СРСР (1971).
Кандидат педагогічних наук. В 1959 році почав працювати з групою новачків, із яких створив команду “Спартак” (Київ) — 20-кратного чемпіона СРСР (1969—1988), 13-кратного переможця Кубка Європейських чемпіонів (1970—1973, 1975, 1977,
1979, 1981, 1983, 1985—1988). В 1976 році був визнаний кращим тренером світу. За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса.
Жіноча збірна СРСР, очолювана Ігорем Турчіним, заняла 1-місце на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) і Москві (1980), була бронзовим призером Олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 ставала срібним призером світових першостей, в 1973 — бронзовим.
На початку кар’єри він також тренував гравців у настільний теніс, а його учень став чемпіоном УРСР.
В 1965 році Ігор Турчин женився на одній із своїх підопічних Зінаїді Столітенко. По її спогадах , в нього тоді була закохана вся команда, і, взнавши, що тренер освідчився Зінаїді, гравці оголосили її бойкот, який продовжувався до тих пір поки Турчин не заборонив це. В 1971 році у них народилась дочка Наталія, а в 1983 році — син Михайло.
Ігор Явдокимович переніс 3 інфаркти і коронарне шунтування, зроблене в Норвегії. Операцію за 25 тисяч доларів запропонував оплатити один із норвежських клубів, що проводив збори на базі “Спартака” за це Турчин працював його тренером декілька місяців. Він помер 7 листопада 1993 року від серцевого нападу в Бухаресті в перерві гри на Кубок ЕГФ з місцевою командою “Рапід”.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапору (1976, 1980), орденом “Знак Пошани”(1971), Орденом Дружби народів (1985).